Вчора дивився в кінотеатрі "Ангели та демони", за однойменним романом (скандально)відомого Дена Брауна. Очікувань якихось особливих не було, хотілося правда щоб цей фільм був кращим ніж "Код да Вінчі", і в цьому мої сподівання виправдалися. Не знав чи так само будуть гнати на церкву як в "Коді...". Не так само. Ленгдона тут зробили майже спасителем церкви, і церкву показали в набагато приємнішому світлі ніж в попередній стрічці. Хоча теж не в надто привабливому. Загалом фільм дав поживу для копань в інтернеті, та пошуків помилок в фільмі. Втішило що помилок достатньо, вони цікаві і суттєві. Таке собі моє зловтішання над Брауном, Роном Говардом, та сценаристами. Це було про кіно.
Тепер про друзів. Сьогодні перевірив сповіщення в ЖЖ, і переглянув ЖЖ-шки тих користувачів які мене зафрендили. Більшість повідомлень видалив, проігнорувавши їх, але дві ЖЖ мене зацікавили. Одна особа, представниця прекрасної половини людства, донедавна вела подвійне (точніше мабуть по n-не) життя, знайомлячись в інтернеті, і для кожного нового чоловіка вона придумувала собі нову біографію, та історію життя. Але це все мабуть було до часу, бо нещодавно в неї з'явився серйозний шанувальник. Мені стало цікаво як у них далі будуть розвиватися стосунки тим більше, що якийсь їхній відголосок опиняється в ЖЖ.
Власником другого ЖЖ, який привернув мою увагу, теж є представниця жіночого роду, яка скоріш за все навчається в школі, і її проблеми нагадують мені мої, десь приблизно в тому віці. І теж цікаво спостерігати за розвитком подій.

До сьогоднішнього дня ніколи не задумувався над цим "чудом". Просто приймав його як належне. Сьогодні співробітниця запитала чи я дивився церемонію сходження, на що я відповів що ні. І задумався про своє ставлення до цього чуда. Чомусь ніколи не сприймав його як щось надприродне. Тобто я думав що Бог посилає вогонь, але якогось особливо трепетного ставлення до цього факту не було. Сьогодні вирішив пошукати в інтернеті, що каже про благодатний вогонь вікіпедія. Не можу сказати що матеріали Вікіпедії є для мене головним(и) аргументом(-ами) в справах віри, але люблю її за неупередженість. Отож почитавши Вікіпедію я виявив що сходження благодатного вогню це не чудо. Що вогонь передають від вже запаленої лампадки, і що церемонія є суто символічною. Трохи був розчарований, але зараз є багато таких псевдо-чудес. Краще якщо віра базується на вченні, а не на знаменнях. Тим більше виникає багато незручних питань, на кшталт: чому на православну Паску, а не на католицьку ? Невже Бог по різному ставиться до католиків і православних, що одним дає вогонь а іншим ні ? І ще багато інших питань... Хоча сам вогонь є освяченим, і єднає багато церков по всій планеті, тому применшувати його вартість теж не треба.

Нещодавно помітив що незважаючи на майже тотальне релігійне знецікавлення, тема віри в Бога, релігії, доволі часто проскакує в серіалах. Але не в тих які дивляться переважно домогосподарки, та люди похилого віку, а в тих, які дивиться "середній клас", студенти, та інші люди, яким потрібен якісний продукт. Наприклад у культовому серіалі House M.D. (в когось є сумніви щодо його культовості ? )) ця тема зачіпається більш-менш часто, і навіть незважаючи на те, що головний герой в Бога не вірить, йому часто доводиться стикатися з ситуаціями де його розумові здібності та залізна логіка, не можуть дати відповіді на питання "Чому так сталося?".
Це тішить, бо якщо про це говорять, то значить воно не є настільки нецікавим, і якщо про це говорять в таких популярних серіалах, то може хтось хто до цього не задумувався про існування Бога, чи про ще там якісь речі, задумається, і в кращу сторону змінить своє життя. Або не змінить, і продовжить жити так як жив, але це буде його свідоми вибір.

PS: Вчора вперше здавав кров для іншої людини. 300 мл. Було зовсім не боляче, хоча до самої процедури був певний страх. Навіть незважаючи на те, що я здавав кров не заради грошей, мені дали талончик на 10 грн. Тепер думаю що цю процедуру можна буде повторяти з певною періодичністю. Не заради грошей, а заради цікавості, і для допомоги іншим, кому моя кров може стати в пригоді.

PPS: І щоб потішити своє ненаситне его...

До вчорашнього дня криза обходила мене стороною, я про неї чув, читав, але на собі її впливу не відчував. Відчув вчора, коли зайшов у "Велику кишеню". Зайшов в ряд з пивом, з наміром взяти собі дві пляшки улюбленого "Старопрамену", натомість був вимушений взяти "Чернігівське", бо інакшого вибору не було. "Львівське", "Старопрамен", "Карлсберг" - всі ці марки пива зникли з полиць. Доведеться тепер переходити на "Чернігівське", або купувати в мінімаркеті, і переплачувати по 0,50 -1,00 грн.

В неділю подивився найсвіжіший фільм Вуді Алена "Вікі, Крістіна, Барселона". До того дня я думав що Іспанію нормально може знімати тільки Педро Альмодовар, а виявилося що Вуді Ален теж успішно справився з цим завданням. Сцена де Пенелопа Крус свариться на вулиці з Хав'єром Бардемом це суцільне насолодження. Хочу ще доброго кіна про Іспанію, і про іспанців. І хочу читати, або на крайній випадок почати слухати книжки в аудіоформаті, часу майже ні на що не вистачає.

З запізненням на дві доби від прогнозованого строку, пішов сніг. Зима помалу починає вступати в свою роль, і виконувати свою зимову партію. Вчора подивився фільм "Нація фастфуду". Думав що це буде комедія про жирних американців, які себе напихають гамбургерами, чізбергурами, їдять картоплю-фрі та запивають це все колою, як це прийнято у закладх типу "Макдональдс", а насправді побачив сумну драму, про важке життя нелегальних мігрантів з Мексики, які працюють на мясних заводах, по виробництву продукції для фаст-фуд закладів, про корумпованість всієї системи, де всі знають що продукт поганої якості, але всі на це закривають очі, і якомусь рядовому перевіряючому неможливо це змінити. Непрофесійність працівників на заводах призводить до нещасних випадків на виробництві, потраплянні тваринних фекалій у м'ясо, і всяке таке. Чомусь раніше думав що таке може бути тільки у країнах колишнього СРСР, де така якість роботи - це норма, і аж ніяк не думав що США, які відомі своїм прискіпливим ставленням до якості того ж таки фаст-фуду, далеко не втекли від країн соцтабору. По закінченню фільму, в голові виникло питання: Навіщо придумувати закони про соціальний захист геїв та лесбіянок, якщо ви до кінця не можете справитися з більш важливішими речами ?

Вчора в фотошколі пібливали пісумки конкурсу "Відчуття осені". Одна з моїх робіт взяла третє місце. Був приємно здивований, бо насправді було дуже багато хороших робіт, ватих нагороди. Додало ентузіазму в розвиванні свого фотохоббі.

Власне сама робота:

Вчора на ТВ побачив рекламу препарату для захисту легень курця. Слоган звучав приблизно так: "Ви курите ? Тоді прийміть бла-бла-бла для захисту своїх легень!" І куріть собі на здоров'я. Можливо скоро винайдуть препарати які будуть нівелювати шкідливий вплив наркотиків на людський організм, і тоді можна буде ширятися та нюхати, не турбуючись про власне здоров'я. Рай майбутнього для курців та наркоманів.

Сьогодні рінтон на телефоні однієї дівчини, підтвердив мої уявлення про її особистість. Так кумедно виглядає. Рінгтон "Вальс Амелі" з однойменного фільму, і сама дівчина схожа на героїню за характером, вподобаннями, манерами.

Чомусь так часто є, що ми щось активно шукаємо, дивимося і тут, і там, і ніяк не можемо те "щось " знайти. Щось подібне в мене з музикою для слухання. Довгий час шукав звідки брати інформацію про музику, яка подібна до тої яку я слухаю. Шукав десь може два, чи навіть три роки. Не раз бачив всякі банери Last.fm, але ні разу туди не заходив. А оптім зайшов, і зрозумів що воно в мене було під носом, але я його не бачив. Теж саме з джерелами музики. Гугл, Emule, знайомі, випадкові диски, і т.д., дававли мені якісь випадкові крихти того що мені було треба, а от сьогодні чисто випадково дивився на головній сторонці LiveJournal'a рейтинг спільнот, і вже вкотре помітив в першій десятціспільноту під назвою download_cd. Бачу її регулярно, протягом року напевно, а то й більше, але зайшов тільки сьогодні. І зрозумів що проблема з пошуком музики зникла. Все гарно протеговано, розписано, і розкладено по поличках. Заходи, читай, переходи по лінках і качай. І знову воно було під носом, а я його не бачив. Виникає питання, так завжди буде ?

Сьогодні я о 18.20 стояв на зупинці біля свого будинку (район аеропорту), і чекав на таксі, яке б мене довезло на черговий урок фотошколи, на яку я нещодавно почав ходити, бо маршруткою я вже не встигав доїхати до фотостудії "Сако" на Грюнвальдській, де відбуваються заняття. І чекаючи на таксі, я бачу що до зупинки піїжджає дівчина, на Фольксвагені, і вивчає мене уважним поглядом. Я здивувався, теж подивився на неї, і відвів погляд. Тут вона опускає вікно, і питає: "Ти зі мною ходиш на фотошколу ?" У мене зробилися квадратні від здивування очі, і щелепа відвисла, але я спромігся відповісти "Так", і вона каже: "СІдай, підвезу". Я сів до неї в машину, ми познайомилися, ще побалакали про мистецтво, фотографію і т.д., виявилося що вона проживає в моєму районі, і візуально ми один одного знаємо, але на першому занятті фотошколи, її присутність я чомусь не зауважив. Ось таке дивне, неочікуване і вельми приємне знайомство.

Кілька днів тому, прочитав таку тезу, що між знайомством і незнайомством дуже маленька різниця. Я ніколи не задумувався над суттю слова "знайомство", і от сьогодні вирішив дослідити його. Згідно енцеклопедичного визначення:

Толковый словарь русского языка Ушакова

ЗНАКОМСТВО - Отношение между людьми, связанными тем или иным образом в быту, лично знающих друг друга, встречающихся друг с другом.

Останнім часом для того щоб бути знайомими, навіть не обов'язково зустрічатися один з одним, для цього є сайти знайомств, аська, пошта, соціальні мережі, та ще купа засобів, що дозволяють бути знайомими навіть ніколи не бачачи один одного. В мене наприклад в "Однокласниках" і "В Контакте" є мабуть добрий десяток таких знайомих, про яких я навіть нічого не знаю. Такі знайомі мабуть ще гірші за незнайомих, бо особисто мене термін знайомство зобовязує до підтримання якихось контактів з людиною, я повинен володіти певною інформацією про ту людину. Але тоді це вже стає не просто знайомством, а чимось більшим, якимось перехідним станом до дружби. А між знайомством і незнайомством дійсно маленька різниця, бо навіть будучи знайомим з людиною, я можу абсолютно нічого про неї не знати, не цікавитися її життям, і взагалі нащо вона мені здалася... Якщо людина дійсно цікава для мене, то мабуть треба пропонувати не знайомитися, а пропонувати отой перехідний стан між дружбою і знайомством.

Вчора моя добра подруга з Рівного, любителька всіляких інтелектуальних ігор на кшалт брейн-рингу та Що ? Де ? Коли ?, підкинула мені такий лінк http://vetertann.livejournal.com/204661.html#cutid1, та сказала що мені сподобається. На годиннику в той час вже була 12 ночі. Я прочитав першу міфоложку, хмикнув, про себе сказав що тут нема нічого такого що б мені сподобалося, але вирішив прочитати ще кілька наступних. Друга сподобалася трошки більше, згадав відому апорію Зенона. Вже з цікавістю перейшов до третьої, і після прочитання зрозумів що я мушу прочитати всі, бо рідко коли я так сміявся, як сміявся після прочитання тієї міфоложки. Але не завжди я розумів той тонкий гумор, і ті всі посилання які автор вкладав в свої історії, хоча багато інших людей мабуть їх розуміли бо дуже похвально відгукувалися про них. Я вважаю себе доволі начитаною людиною, яка добре тямить в літературі, і в постмодернізмі зокрема, але після цих історій в мені потрохи починає розвиватия комплекс неповноцінності, бо багато всіляких жартів я зрозуміти не можу, і навіть коли вишукую значення того чи іншого словосполучення, все рівно не завжди розумію. Залишається сподіватися на якусь бібліографічну довідку від автора, щою заповнити прогалини в своїх знаннях.

Цей тиждень видався вдалим для перегляду кіно. Від початку тижня переглянув 5 кінострічок. У вівторок на роботі подивився радянські "Дванадцять стільців". Враження: Сподівався на щось більше, щось більш смішніше, іронічніше, сатиричніше. Можливо я фільм неправильно сприйняв, бо живу вже зовсім не в ту епоху, і цінності зовсім інші, але тим не менше, від Гайдая я очікував чогось кращого. І тут мабуть ще одна моя помилка, бо якщо б не очікував нічого, то і враження мабуть були б іншими, а так... Хоча є і позитивна сторона, буду знати походження і автора, кількох крилатих фраз, на кшалт: "А может тебе еще ключи дать от квартиры где деньги лежат?".

На наступний день дивився "Елегію" з Пенелопою Крус та Беном Кінгслі в головних ролях. Тут навпаки чекав чогось менш якіснішого, а отримав більше ніж очікував, гарний сценарій, хороша тема, цікава сюжетна лінія, з несподіваними ходами (бо в якихось більш-менш стандартних мелодрамах більшість сюжетних ходів я вже навчився передбачувати), і якісною грою акторів. Не залишило байдужим, і залишиться в моїй кінотеці.

Наступним був фільм Мілоша Формана "Народ проти Ларрі Флінта". Від Мілоша Формана я чекав хорошого кіно, і я його отримав. Я не надто люблю фільми біографії, та цей видався з числа хороших. До цього фільму я не знав про існування такого дядька як Ларрі Флінт, який є засновником дуже відомого порножурналу Hustler, але фільм зацікавив з перших кадрів, тому я вирішив подивитися його до кінця. Майстерність режисера, акторів які зіграли головні ролі, і персони, про яку знімали фільм, поєдналася в чудовому фільмі, з суперечливим жанровим визначенням. Жанр цього фільму можна визначити як, біографічну комедійну драму, а можна як біографічну драму, з комедійними нотками, а можна просто як біографічну драму, а комедійні нотки, це особливості самого персонажа... Ото щось таке не до кінця зрозуміле, але довершене, і якісне.

На роботі сьогодні мав намір подиитися легендраного "Лоуренса Аравійського", але коли сів за комп, з наміром увімкнути цей фільм, очі натрапили на файл з назвою "Hable Con Ella". Це фільм "Поговори з Нею", який мені кілька років надіслала подруга з Рівного, і який я ніяк не міг подивитися, бо він був на диску, і чекав якоїсь своєї нескінченної черги на перегляд. Але диск я дав подивитися співробітниці, і завбачливо скинув фільми з нього на робочий комп. Це і визначало час його перегляду. Фільми Педро Альмадовара я люблю за їхню життєвість, відкритість, та драматизм який бере за душу, і не залишає тебе рівнодушним до долі героїв.
Цей фільм виявився трохи не в тому ключі, до якого звик переглядаючи роботи Альмадовара (хоча я ще далеко не всі його фільми переглянув), тому що тут не було геїв, транссексуалів, вагтіних монахинь, і всякого такого. Натомість були інші дивні герої, і дві сюжетні лінії на початку, які зрештою зійшлися в одну. На початку фіьму я думав що це мелодрама, в середині - що це драма, зрештою вийшло що це щось середнє, мелодрама з драматичними елементами. Мені сподобалося, але вже ближче до кінця, коли стали більш менш зрозумілими мотиви вчинків героїв.

Наостанок. Позавчора почав дивитися фільм "Пять перепон", про таке собі "змагання" Ларса фон Трієра та Йоргена Лєта. За перегляд цього фільму я взявся через повагу до фон Трієра та Лєта, як дуже хороших режисерів, та через любов та захоплення їхніхми фільмами. На даний момент я його ще не додивився до кінця, оскільки фільм доволі важкий для сприйняття, але там є знятио і сказано багато хороших речей, хоча для пересічного глядача фільм буде (абсолютно) безглуздим.

Вчора ввечері слухав нову музику, і в мене виникло питання "За яким критерієм ви підбираєте собі нову музику для слухання ?". До мене наприклад та музика, яка мені потім стає дуже довподоби, потрапляє вельми хаотично і випадково. Майже ніколи це не є свідомий вибір. Часами це нав'язування, часами чиста випадковість, типу:
"На подивись що тут є на диску(дисках), може щось буде цікаве". Так кілька тижнів тому брав в знайомої диски з всілякою музикою. Перед нею поставив критерії: "щось українське, незвичне, нове, невідоме (не надто відоме) широкому загалу" та "все що маєш з етнічної музики, зокрема щось балканське а-ля Bregovich, Kusturica та иже с ними.
В результаті отримав біля 15 DVD дисків, і комент до них "Подивишся, розберешся, там щось є з того що ти просив." Кілька днів в мене пішло на опрацювання тої фонотеки, і шляхом прослуховування навмання вибраних треків з кожного виконавця (групи) для невідомих мені, і зазвичай повного копіювання папок з музикою тих кого я знаю, але всієї їхньої
дискографії я немаю, було назбирано десь близько 10-12 гігабайт музики. Найцікавішими були два диски. На одному писало "Fire" на іншому "Post". Про вміст другого диску я приблизно здогадувався, і коли я його відкрив, мої здогадки підтвердилися. Там була збірка різноманітних знайомих і незнайомих мені гуртів, що грають музику в стилі Post-Rock. На диску "Fire" були гурти з більш відомішими назвами (Radiohead, Coldplay, Audioslave etc). До пост-рокової музики я тяжію вже давно, але вже близько двох років я слухай тільки ті грути, які в мене на компі вже тривалий час, і в (меломанічної) якості музики яких, я вже впевнений. Протягом цих двох років мені хотілося чогось нового, але я не міг наважитися собі щось завнтажити з нету, бо не знав чи буде та музика настільки якісною як та, що в мене вже є. А на цьому диску, який мені в руки втрапив доволі випадково, виявилися нові гурти, якість музики яких, нічим не гріша за
музику старих і перевірених мною гуртів. Так виходить що музику я собі взагалі майже не підбираю, а вона сама до мене приходить.

...чудово що так є в нашому житті, що за чимось не обов'язково "полювати" щоб його мати...

Чи вірити в міф про половинки, згідно якому в кожного чоловіка є співставлена йому жінка, його половинка, і шоб стати щасливим, йому треба її знайти. Виникає питання: ця половинка, яка нібито існує, одна єдина в цілому світі, чи їх може бути кілька ? Можливо вони як таксі, якщо не зміг спіймати одне, то не втрачай надії, буде ше одне. Половинка має бути тільки з твоєї країни, чи може бути з іншої ? Вона повинна говорити з тобою на одній мові, чи можливо доведеться шукати якусь спільну мову, яка була б зрозумілою вам обом ? Існує певний час протягом якого ит повинен її знайти, чи можна її знайти в 70 років, прожити рік разом, померти, і бути щасливим ?

Ще раз пересвідчився що багато знати - шкідливо. Маючи в себе в голові величезний склад всілякої інформації, всіляких істин, правил, законів, починаєш заплутуватися в собі. І з часом вже не знаєш, де сам я, а де якісь нав'язані, сприйняті ззовні, і не опрацьовані мною закони, правила, істини. Починають утворюватися стереотипи, моделі поведінки, які ти починаєш ввжати своїми, які ти сам для себе склав, на основі досвіду попередніх вчинків, трафунків, та всіляких інших подій, а насправді воно є нав'язане десь збоку. І коли ти тривалий час живеш в колі людей, які сповідують однакові з тобою істини, правили, та закони, то потім, коли в колі твоїх друзів з'являються люди, у яких інші пріоритети в житті, інші закони, істини та правила життя, тобі стає важко жити. Бо постійно бачиш суперечності навколо себе. Одні кажуть що живучи за їхніми правилами, ти будеш щасливий, і задоволений життям. Ти приймаєш їхні правила, і живеш за ними, сподіваючись що от-от і ти станеш щасливим, успішним і т.д. і т.п. А насправді так не стається, і тоді ти починаєш піддавати сумнівам ті правила, і починаєш шукати нові правила, і з новими правилами ситуація зазвичай повторюється. А якісь свої правила я ще не придумав, хоча дивлюся що час притискає, і якщо не придумаю якихось своїх, то жити буде мабуть все гірше.

Вчора з товаришем вперше сходив в Льодову Арену. Враження чудові, лід нормальний, ковзани теж нормальні, не йдуть ні в яке порівняння з тими які давали в прокат кілька років тому на катку що був на міському озері. Народу небагато, але всі люб'язні та ввічливі, до новачків ставляться нормально, і це все що може бути треба початківцю. Тепер треба збирати гроші на власні ковзани.

Вчора сидячи за компом, бачив епізод з мегапопулярних "Кадетів". Суть епізоду полягала в тому що дівчина одного з головних героїв, не бажала залишатися в Росії, і хотіла вчитися та жити за кордоном, а хлопця показали таким собі націоналістом-патріотом, який кину свою єдину кохану дівчину, тільки щоб залишитися жити в Росії, де торба як класно, і взагалі майже рай. Склалося таке враження що росіяни навіть банальні серіали не можуть випустити в ефір, без правильного політичного підтексту. Добре що в нас такого нема. Чи є ? Бо я ще не зустрічав...

Вчора чудово відгуляли день народження співробітника. Спочатку шведскьий стіл на роботі, потім сауна на 3 години, з перервами на прохолодне пиво, а після ще години 2,5 в Буффало з перервами на "Хенессі". Заради таких днів варто працювати, щоб потім класно відпочивати.

P.S. Сауна сподобалася всім, мабуть будемо брати абонемент.